Ігор Забажан, Новомиргородський міський голова, член Європейської партії України
За рік повномасштабної війни Новомиргородська громада стала другою домівкою для майже трьох тисяч переселенців й одним із найбільших гуманітарних центрів серед громад Кіровоградської області.
– Ігоре Валерійовичу! Я традиційно питаю у всіх наших колег – як для Вас розпочалась повномасштабна війна?
– Я був вдома. Напередодні ліг спати трохи раніше, ніж за звичай, тому, що на ранок мав їхати у відрядження до Києва. Мене розбудив телефонний дзвінок мого близького родича з Києва. Він мені і повідомив, що бомблять столицю. Потім почали телефонувати депутати міської ради. Відразу включив телебачення, пересвідчився, що це правда сталося. Я зідзвонився із своїми заступниками та секретарем ради, і десь через півгодини ми всі вже були на робочих місцях. Ми вирішували, що робити далі. Ясно, що з перших днів ми багато чого не розуміли – що відбувається, як відбувається. Найважчим був інформаційний вакуум. Єдине, що я чітко усвідомлював і знав, що я буду зі своєю громадою до кінця, що б не сталося. Ми старалися діяти злагоджено, робили все можливе, щоб уникнути паніки та хаосу.
– Які виклики очікували на Вас в перші дні війни?
– Громада в перші місяці прийняла величезну кількість людей, які тікали від війни. Новомиргород став транзитним пунктом для людей, які їхали на захід України та в країни ЄС. Ми відразу налагодили роботу гуманітарного штабу. Відгукнулися і допомагали всі – волонтери, жителі громади, працівники міської ради, поліції, військкомату, старости сіл. Почали ми з блокпостів, бо ніхто не знав, де будемо зустрічати ворога.
У перші дні зібралися разом аграрії і підприємці нашої громади, і вирішили, хто, як і чим буде допомагати. Саме вони у перші місяці взяли на себе ключову роль у забезпеченні як військових, так і внутрішньо переміщених осіб. Завдячуючи їм, нам вдалося закумулювати 855,3 тис грн, за які ми закуповували продукти харчування, паливно-мастильні матеріали, запчастини для ремонту автотранспорту, військове спорядження та засоби зв’язку для роти охорони, ліки та паливо для військових. Я особисто від себе і від жителів громади дякую кожному з них за їхню громадянську безкорисливу позицію.
– Якому підрозділу міської ради було найважче?
– Усі службовці міської ради працювали, як одне ціле. Тому відзначити когось окремо було б несправедливо. Усі разом шукали житло для переселенців, чергували вночі, зустрічаючи тих, хто рятувався із зони бойових дій, розселяли, вантажили і розвозили гуманітарну допомогу. Це поза службовими обов’язками.
Якщо ж все таки оцінювати безпосередньо по напрямках роботи, то соціальна сфера була і є найбільш навантаженою. Близько трьох тисяч внутрішньо переміщених осіб – це додаткові турботи для службовців, що опікуються соціальним захистом усіх жителів нашої громади.
– Три тисячі ВПО залишились жити у вас в громаді?
– Так, офіційно зареєстрованих у громаді майже три тисячі, серед яких 877 дітей, 109 людей з інвалідністю, тридцять багатодітних родин. Я мріяв у мирний час, щоб населення громади перетнуло позначку 30 тисяч. Але я ніколи не думав, що це станеться через війну. Ми прийняли людей з Харківщини, Херсонщини, Донеччини, Луганщини. Більшість з них втратили все, що мали. Новомиргородщина стала для них другою домівкою. Ми їх підтримуємо як за кошти бюджету громади, так і за кошти благодійних та донорських організацій. Гуманітарний центр Новомиргородської міської ради за рік надав тонни гуманітарної допомоги: продуктові набори, засоби гігієни, медикаменти, постільну білизну, матраци, ковдри, та ін. Діти дошкільного та шкільного віку забезпечувалися рюкзаками та шкільним приладдям, наборами дитячого одягу. При потребі їм надається психологічна та медична допомоги.
– Хто став підтримкою для міської ради у перший рік повномасштабної війни?
– У нас велика кількість благодійників не лише міжнародних, а й українських. Серед них БО «Благодійний фонд українські соціальні програми», ГО «АКТЕД», БО «Людина в біді», БО «Планета», Червоний Хрест України, ГО «Кіровоградська обласна «Громадська варта», ГО «Десяте квітня», Британська благодійна організація «Siobhans Trust», БФ «Хелп Україна», МО World Central Kitchen, ГО «Нова Дружківка», Група асоціацій муніципалітетів із Франції, ООН.
Ми отримували все: від продуктів харчування, до засобів гігієни, підгузків, ліків, одягу, побутової техніки, сантехніки.
Окремо хочу згадати наші місцеві волонтерські організації: «Волонтерський рух Новомиргородщини», БО «Панчівський благодійний фонд Прихисток», БО «БФ «Ми з України – люди вільні», ГО «Волонтери Новомиргорода», БО «Благодійний фонд «Серце нації». Вони з перших днів самоорганізувалися і взяли на себе відповідальну роль у забезпеченні громади. Дуже дякуємо усім нашим партнерам. Без них нам було би дуже важко.
Та і жителі нашої громади – це справжні благодійники і справжня підтримка. От наприклад, збирали кошти на придбання автомобіля для військових. То до збору долучились усі – і керівництво, і співробітники, і новомиргородці. Усі згуртувались, кожен внесок був цінним. На зібрані кошти вдалося придбати автомобіль HYUNDAI TUCSON, який служить в одній з військових частин. А коли продукти харчування збирали для військового госпіталю, то дуже багато людей відгукнулись. Наші люди – найцінніше!
– Скількох жителів громада втратила на війні за цей рік?
– Сім наших захисників ми втратили з початку цього року, 36 – з моменту повномасштабного вторгнення.
– Як міська рада підтримує родини загиблих новомиргородців, поранених та зниклих безвісти?
– Звісно, що ніяка допомога не замінить життя людини. Але тим не менше, міська рада прийняла програму, якою передбачено надання одноразової матеріальної допомоги членам сімей загиблих, поранених та зниклих безвісти у зоні бойових дій. У 2022 році сім’ям загиблих Героїв з міського бюджету була виплачена допомога у розмірі 15 тис грн. на сім’ю, сім’ям поранених бійців в залежності від тяжкості поранення – до 15 тис, також на сім’ю.
У 2023 виплати більші. У разі загибелі родина військовослужбовця отримає від міської ради допомогу розміром 25 тис грн, при пораненні – до 15 тис грн. А також ми передбачили допомогу для сім’ї зниклого безвісти воїна у розмірі 15 тис грн.
– Війна сильно поламала плани розвитку громади на 2022 рік?
– Так. Нашим пріоритетом на 2022 рік був капітальний ремонт доріг. Майже всі дороги між Новомиргородом і сільськими населеними пунктами перебувають у вкрай незадовільному стані. Ми не можемо забезпечити жителів громади автобусним сполученням, тому що автоперевізники не хочуть навіть брати участь у конкурсах на розробку маршрутів. Але, на жаль, через війну наші плани не були реалізовані. Після перемоги капітальний ремонт доріг буде нашим завданням №1.
Тим не менше, були й успіхи у 2022 році. Ми пережили блекаут, ми вистояли. Ми закупили обладнання для медичної лабораторії лікарні, апарати УЗД, електрокардіографи, апарат ШВЛ, медичні монітори. Ми змогли придбати новий шкільний автобус на потреби громади. Уперше з часів незалежності України придбали сучасний автогрейдер. Також закупили піскорозкидач, машину для нанесення дорожньої розмітки. Вдалося оновити автобусні зупинки у Новомиргороді та селі Листопадове в межах центральної автодороги, зробити поточний або ямковий ремонт доріг, відновити укладання тротуарної бруківки у центрі міста. Частково прочистили центральний колектор, замінили насосне обладнання, замінили частково водогін. Багато усього було. Все це можна прочитати детально у звіті за минулий рік на сайті міської ради.
– А які витрати будуть у пріоритеті цього року?
– У пріоритеті у нас соціальний захист населення, підтримка ВПО, стабільне функціонування закладів освіти, охорони здоров’я і комунальних підприємств. Бюджет громади на 2023 рік депутати підтримали майже одноголосно, так як проект бюджету був досконало опрацьований на погоджувальній раді і всі зауваження були враховані.
Ми передбачили 2,6 млн грн на резервний фонд на випадок надзвичайних ситуацій.
На соціальний захист населення громади спрямовано близько 13,7 млн грн. Це соціальний захист людей похилого віку, наших захисників, допомога родинам загиблих військовослужбовців, поранених, без вісти зниклих, матеріальні допомоги на лікування тяжких та рідкісних захворювань, тощо.
На заклади освіти загалом запланували майже 157,6 млн грн (це 60 % бюджету). З міського бюджету 90 млн грн підуть на заробітну плату, ремонти у школах і садочках, комунальні платежі, харчування діток пільгових категорій, підтримка обдарованих дітей громади, забезпечення курсування шкільного автобуса та інше.
На охорону здоров’я в бюджеті передбачено більше 10,4 млн грн. Кошти підуть на заробітну плату медикам, медикаменти, харчування, оплату комунальних послуг та енергоносіїв.
У цілому на соціальну інфраструктуру громади – освіту, медицину, культуру, спорт – спрямовано 75 % бюджету громади.
– Ви сказали, що 60% бюджету громади спрямовано на освіту. Це, звичайно, чудово. Але чому саме така цифра? Чому на освіту найбільше?
– Це за рахунок субвенцій з державного бюджету. Є такі державні програми, які дозволяють залучити кошти на цільові проекти. Особливість цих коштів така, що гроші, залучені на освітні програми, неможливо використати, наприклад, на медицину або допомогу військовим. Кошти, залучені на спортивну інфраструктуру, неможливо використати на водопостачання і водовідведення. Тому звинувачення на кшталт «краще було зробити водогін, а не ремонтувати школу» є недоречними. Ми робимо все, щоб залучати цільові кошти з державного бюджету у різні сфери, бо якщо ми не скористаємось такою можливістю, то цим скористаються інші громади. Цього року освіта – у виграші.
– Як Ви виживали в умовах блекаутів?
– Блекаут у громаді показав, що місто може залишитися без води та каналізації, а заклади соціальної сфери – без світла та тепла. Тому єдиний вихід був забезпечити громаду генераторами. І ми це зробили. Частково закупили самостійно, а частково нам допомогли наші партнери та благодійні організації. Трудність лише в тому, що під час блекауту відбувається збій, і потрібен певний час, щоб перезапустити систему.
Але знаєте, що я помітив? За місяці вимкнень електроенергії українці пристосовувалися до відсутності електроенергії, почали ретельніше планувати свій час. Блекаут не лише створював незручності, а й згуртовував та загартовував. Новомиргородці живуть, навчаються, працюють і не здаються.
– Яка ситуація з укриттями в громаді?
– Всі ті укриття, які є у власності міста, функціонують. У освітніх закладах підвали облаштували спільно батьки, педагогічні колективи та міська рада. Також ми залучаємо кошти благодійних організацій. Зокрема за фінансової підтримки БФ «Київська школа економіки» відремонтовано три укриття у міських ліцеях №1, №2 та у Златопільському ліцеї.
Іноді наші містяни хочуть, щоб в укриттях було, як в домівках. Я їм кажу: «Друзі, це укриття. У ньому не може бути гарної плитки, гарних стін. В укритті має бути все необхідне для забезпечення та підтримки життєдіяльності людей, якщо вони там раптом опинилися на короткий час». Ми це забезпечуємо.
Також «Пункти незламності» працюють. Там кожен може отримати допомогу, можливість підзарядити телефон, тощо. Але трапляються випадки, коли люди щоранку приходять в пункт і вимагають ранкової кави. Є такі люди, які на жаль, плутають пункт незламності з місцевим кафе.
– Які у вас плани на 2023 рік?
– Наш головний план – забезпечити повноцінне життя громади, підготуватись до можливих викликів, створити комфортні умови і для наших рідних жителів, і для переселенців. Сьогодні потрібно все перелаштувати для перемоги. Важливо підтримувати усіх і один одного. На нашу долю випала історична місія – перемогти Росію. І ми цю місію виконаємо з честю. Будемо воювати, поки не виженемо ворога. І це ми повинні усі усвідомити.
– Що найважче було для Вас за минулий рік?
– Найважче, що доводиться робити, – це повідомляти рідних про втрату, прощатися з героями, організовувати траурні процесії. Бере злість за те, що сиротами залишаються діти. Яку б підтримку ми не надавали, ми не можемо замінити батька, брата, чоловіка, сина.
– Якою була найщасливіша мить?
– Як і у всіх українців, найщасливіші миттєвості – це успіхи наших Збройних Сил, визволення з полону наших захисників, дні без повітряних тривог. Міг би виділити ще один щасливий момент: коли ми усією громадою зрозуміли, що пережили зиму в умовах постійного відключення електроенергії, і що нам вдалося не допустити руйнування інфраструктури в громаді.
– Якою бачите перемогу України?
– У моєму розумінні наша перемога матиме багато вимірів. Ми вже перемогли морально – бо ми не стали на коліна, ми об’єднались, ми повернули Україну в серця наших громадян. Ми боремось не лише за території, а за цінності цивілізованого світу, за європейське майбутнє України. Беззаперечно, щоб вважати нашу перемогу остаточною, маємо повернути усі свої території. Вшанувати усіх наших Героїв, бо війна триває поки не вшановано усіх загиблих.
Є ще одне, важливе для мене, втілення нашої перемоги. Це коли усі наші моральні досягнення – єдність, згуртованість, патріотизм, мужність, усі ці якості українців, які проявились у боротьбі, якими захоплюється наразі увесь світ, – ми збережемо за собою і у мирному житті. Збудуємо сильну Україну, країну-бренд – у вишиванках на свята, з потужним індустріальним сектором, з інноваційними технологіями, але з джавеліном в руках, про всяк випадок. Країну – гідну її Героїв!
– Як будете святкувати перемогу?
– Я дуже ціную кожну можливість поспілкуватись зі своїми колегами-головами громад. Тому, якщо вже мріяти… Десь у нашому Криму, на узбережжі нашого Чорного моря, у рамках всеукраїнського з’їзду голів громад. Не менше. І чим скоріш.
Розмову провела Юлія Підкурганна