– Я завжди говорив, що у нас незадіяний колосальний потенціал «афганців», – сказав Микола Катеринчук. – Ці люди вміють жити, бо знають, що таке смерть і дурниць не роблять. Вони ніколи не будуть миритися з несправедливістю. Бачу щодня хлопців-афганців, які сьогодні стоять на Майдані. Вони там знайшли організацію свого протесту і свого бачення світу. Всім живеться по-різному: багато хворих, скалічених, багато хто не зміг знайти себе у житті. Але вони залишаються принциповими і вимогливим і до себе, і до оточення. І нам потрібно по-людськи ставитись до тих, хто вижив у тій війні.
Микола Катеринчук наголосив, що він двічі вносив до розгляду парламенту законопроект, у якому підіймав питання житла для афганців та пільг під час вступу до вузів їхніх дітей.
– На жаль, цей законопроект не підтримали наші депутати, – каже Катеринчук. – І досьогодні житлове питання афганців не вирішено. Та й діти їхні вже виросли. Але зараз у парламенті є достатньо людей, які розуміють, що сьогодні потрібна допомога пов’язана з реабілітацією і лікуванням афганців. І я буду знову ініціювати розгляд цих питань у парламенті. Адже ходити з протягнутою рукою, випрошуючи гроші на лікування, для афганців принизливо.
Вшановуючи пам’ять загиблих вінничан Микола Катеринчук відвідав відкриту напередодні кімнату-музей бойової слави у Калинівці.
– Ми два роки збирали експонати для цього музею, – розповідає голова Калинівської міськрайонної організації учасників бойових дій Василь Бовкун. – А вчора на відкритті калинівчанки Лариса Гончарук та Валентина Яремчук подарували музею рушник від матерів воїнів-афганців. Вони вишивали його два роки.
Микола Дмитрович пізніше зізнався, що свідомо підписався не народним депутатом, а солдатом.
– Я не хотів служити в Афганістані, бо вже бачив ті цинкові гроби, які провозили у наше місто, – ділиться спогадами Микола Дмитрович. – І коли мені повідомили, що йду у прикордонну службу, то я все зрозумів. Служив на кордоні – був як на території СРСР так і з боку Афганістану. Охороняли від банд-формувань газопроводи, заводи, дороги. Наші блок-пости стояли біля Шедергану. А перше бойове хрещення відбулося у перший же день приїзду. В нас полетіли ракети. І я тоді серйозно перелякався. Коли кажуть, що на війні не буває страшно – не вірте. Буває. Але коли переборюєш страх, тоді виживаєш. Коли страх скував тебе, ти легка жертва. Якось ми відлітали і я зі своїм командиром не помістилися у гелікоптер. А за 20 хвилин вертоліт збили. Ми з командиром кілька днів не могли розмовляти один з одним. В той час ми більше воювали за свого товариша, ніж за ідею інтернаціоналізму. Намагалися вижити і допомогти вижити тому, хто поряд.
Наприкінці зустрічей з афганцями Калинівського, Козянського та Хмільницького районів Микола Катеринчук розказав про політичну ситуацію у країні з перших вуст, адже є комендантом міста Києва на революційному Майдані. Багато уваги приділив 250-ти афганцям, які стоять на Майдані не тільки з Києва, але й з Калинівки, Хмільника, Козятина.
– Без вас не було б такого Майдану, яким він є зараз, – наголосив Микола Катеринчук. – Прийшов час нашій з вами мудрості і вмінню. І тільки за вашою допомогою і вашою участю можна змінити щось. І своїм життєвим прикладом треба показувати пріоритети сьогоднішній молоді. І пам’ятати, що ми живемо не тільки своїм життям. Але й життям цих хлопців, які не дожили.
