Хочу відповісти всім: я не шкодую ні про що. Проте визнаю, що на закиди стосовно того, що нічого не змінилось, є лише один контраргумент: змінилася свідомість людей, які зрозуміли, що за них, їхню долю ніхто не вирішить. І Майдан-2014 не згортається тому, що народ не хоче повторити помилок Майдану-2004. Не заспокоюється і не покладається на порядність та обіцянки тих, кого фактично привів до влади. Щоправда, у нинішніх умовах не є не надто заспокійливим фактором…
На жаль, змушена констатувати: злити Майдан наразі намагаються всі, кому не лінь, красиві слова політиків про «занадто дорогу ціну, яку заплатила країна, аби здобути свободу, якось слабко кореспондуються з їхніми ж діями. А точніше – з бездіяльністю. Скептики, які говорять, що насправді Майдан не переміг, тому що не змінив саму систему влади, на жаль, мають рацію. Є небезпідставні побоювання, що країна, умившись кров’ю, насправді змінила «шило на мило».
Так, як і раніше, процвітає хабарництво. Так само працюють корупційні схеми, просто де- не-де очолили їх інші особи, від чого сутність не змінилася. Та й колишні майже всі залишилися на теплих посадах, окрім найбільш одіозних.
Цей стан речей яскраво ілюструє, зокрема, ситуація на Волині, яка давно отримала нового прокурора та головного міліціонера. Першому дісталась посада за квотою партії «Свобода», другий був призначений після тривалих та відкритих громадських слухань. Але на керівних посадах рангом нижче незрозуміло з яких причин опиняються досить сумнівні персоналії. Наприклад, прокурор області призначає своїм заступником Любомльського міжрайонного прокурора Олега Корецького, причетного до скасування «єврорішень» – того, хто оскаржував рішення місцевих рад щодо суспільно-політичної ситуації за часів Євромайдану.
У МВС ще цікавіше – заступниками залишаються ті, хто порушував справи проти активістів Євромайдану, переслідував, арештовував та одягав на них навігаційні браслети. Ті, хто забороняв відвідувати мітинги та навіть спілкуватись з однодумцями. Це вже не кажучи про їхню причетність до корупційних схем. Громадські організації нещодавно навіть пікетувати МВС України у Києві з вимогою звільнити сумновідомих у Луцьку «добродіїв» – М. Руденка, який продовжує керувати слідством Волині, В. Поліщука та О. Никитюка. А їм не те що байдуже, вони навіть записали відеовідповідь громадським організаціям, де М. Руденко, із золотим годинником та у золотих окулярах, називає громадськість «угрупованням». А чому б і ні – наявність родичів у керівництві МВС, напевно, тягне за собою відчуття вседозволеності. Та й міністру внутрішніх справ Авакову не до того, треба ж видимість роботи на камери створювати та пости у «Фейсбуці» писати…
Втім, не лише на Волині така ситуація. Зловісні тіні минулого на постмайданівському просторі – біда всієї країни. Це загальноукраїнська проблема. Усі ключові державні інституції – податкова, митниця, міліція – працюють по-старому. Дороги патрулюють ті самі міліціянти, які взимку забороняли везти на Майдан дрова і покришки. У судах сидять ті ж самі люди, які засуджували автомайданівців. Вдумайтесь: 80% суддів залишились на своїх місцях. Нещодавно хтось порівняв подвір’я судів із салонами найпрестижніших автомобілів. То чи варто дивуватися тому, що вони відпускають під домашній арешт особливо небезпечних злочинців, які потім просто втікають від відповідальності? Що, зрештою, на волю ви¬пустили вбивцю Лозинського? По-моєму, все закономірно. До слова, під час конференції суддів, яку збирали 11 червня, було розглянуто питання про висунення кандидатур до нового складу Ради суддів, який мають затвердити 19-20 червня-на XII з’їзді суддів України. Так от, серед пропозицій – одіозні постаті з минулого, яким досить непогано жилося при старій владі, і яких, схоже, ніхто не збирається «списувати з рахунків» – як особливо цінні і перевірені кадри. Одне слово, ніякої обіцяної люстрації не було і, здається, не передбачається. А навіщо? «Нас і тут непогано годують»…
Продажний парламент досі «працює» за дореволюційним «розкладом». Досі не ухвалений закон про зняття депутатської недоторканності, який, «по-хорошому», мав би бути проголосований того ж або наступного дня після того, як до влади прийшла колишня опозиція. Коли «регіонали» були наляканими і майже «ручними». А тепер ті, які безпосередньо причетні і до ухвалення людоїдських законів 16 грудня, і до антидержавницької діяльності вже після революції (іншими словами – на яких тавра нема де ставити), – їздять собі спокійно по Європах і взагалі почуваються досить комфортно. Бо впевнені у власній безкарності.
Кому потрібен такий парламент? Де обіцяні позачергові вибори? Що? Немає підстав розігнати? А як щодо політичної волі та політичної доцільності? Народ не цікавлять механізми (які за бажання можна знайти). Важливий лише результат, якого наразі немає. Лишилось те, що і було. За словами одного позафракційного депутата, народних обранців, як і раніше, «розкуповують», як гарячі пиріжки – «тушкування» ніхто не скасував. Ось його свідчення, надане на умовах анонімності (у чоловіка навіть не вистачило сміливості виступити з відкритим забралом): «Після Майдану нічого не змінилося. Вся влада залишилася в олігархів, а сьогоднішні нардепи просто персформатуються у різні групи… – для відводу очей і подальшого прикриття діяльності українського олігархату. Основними завданнями для цих груп є «дерибан» бюджету та кадрові питання. Останні особливо важливі, тому що забезпечують «прикриття» фінансів українського олігархату».
То чому дивуватися, що ТАКІ депутати не хочуть голосувати ані за тотальну люстрацію, ані за зняття власної недоторканності? Все закономірно: ніхто не бажає рубати гілку, на якій сидить. Взагалі, складається враження, що чиясь невидима рука раз по разу – щодня, щогодини – натискає кнопку зливного бачка. Хоча, чому невидима? Вже лунають незрозумілі меседжі від Юрія Луценка про те, що Ринат Ахметов, виявляється, є «попутником революції». Уже Віталій Кличко по-господарськи оглядає свої мерські володіння і ділиться з журналістами планами евроремонту: «зробити у дворі Київради великий прозорий зал зі скла, в якому зможуть бути присутні представники ЗМІ». Пане Віталію, при всій повазі, ви у своєму розумі? Який, в біса, зал із скла?.. У нас війна, якщо забули. На передовій кожна пляшка води на вагу золота. Чи відоме гасло воєнних часів «Все для фронту, все для перемоги» в Україні більше не актуальне? До речі, непогано було б дізнатися, куди зрештою пішли гроші на армію, і зібрані народом, і виділені Кабміном. У якому банку вони «крутяться», у чиїх кишенях осідають? Якщо солдати на передовій досі не забезпечені найнеобхіднішим, а кевларові каски і бронежилети з останніх сил і коштів бійцям привозять волонтери…
Чи цього прагнув Майдан? Чи за це гинули у лютому на Інститутській бійці Небесної сотні?..
Саме тому на вічі, яке пройшло минулої неділі на Майдані, народ знову кричав «Ганьба!». «Ганьба такій владі! Через Майдан – люстрація, всім чиновникам. Ініціативу з цього питання має взяти Президент Порошенко, якому ми довірили країну», – лунало з трибуни. Звичайно, від Президента зараз залежить дуже багато. І, чесно кажучи, особисто я покладаю на нього великі надії, але… Завжди с одне або декілька «але», які намагаються усе перекреслити. Наприклад, сумнівні кадрові призначення нового гаранта, закулісні торги, відсутність швидких та ефективних кроків у перші ж дні після інавгурації – при тому, що навіть школяру зараз зрозуміло: країна у такому стані, що часу на розкачку немає зовсім. Жодного дня. Жодної хвилини.
… Ті, хто зараз сидить у високих кабінетах, у лютому стояли на сцені Майдану. І обіцяли, що через 100 днів прийдуть сюди ж звітувати про свою роботу. 100 днів пройшло. Ми чекали їх на вічі і позаминулої, і минулої неділі. Кликали, нагадували про обіцянки. Не прийшов ніхто. Зовсім. Що ж трапилось? Не знайшлося часу? Нема за що звітувати? Чи просто «облом»? Звичайно, піднятися по трупах, як по сходинках, на вищі щаблі влади – це одне, а зійти в народ, аби чесно подивитися йому в очі, – зовсім інше. Виходить, не панське це діло – до людей після революції ходити. Але все одно рано чи пізно доведеться.
Бо інакше народ сам зайде до високих кабінетів – надто багато питань накопичилося. А терпець не безкінечний. І ось тоді страшилки під назвою «Майдан-3» стануть реальністю. Можна не сумніватися, що народна люстрація не пощадить нікого. Я не хочу такого розвитку подій. Не тому що мені когось шкода. Просто ще однієї революції, а надто в умовах зовнішньої агре¬сії, країна може не пережити. Пам’ятайте про це, новообрані з новопризначеними. Не доводьте до катастрофи.
Олєна Голєва, голова Волинської обласної організації «Європейської партії України», голова громадської організації «Народний адвокат Волині», депутат Луцької міської ради
Газета «Луцький замок»